Українське агровиробництво. У зв’язку з глобальними змінами в аграрному секторі, зокрема змінами клімату, технологічними інноваціями та трансформацією світових ринків, сільське господарство України стоїть на порозі важливих змін.
Українське агровиробництво. У зв’язку з глобальними змінами в аграрному секторі, зокрема змінами клімату, технологічними інноваціями та трансформацією світових ринків, сільське господарство України стоїть на порозі важливих змін. Аграрний сектор країни, традиційно орієнтований на експорт, має великий потенціал для розвитку в найближчі десять років.
Вивчення перспектив основних ринків сільськогосподарської продукції до 2023 року є важливим розумінням того, які фактори впливатимуть на розвиток аграрного виробництва та як Україна може зміцнити свої позиції на міжнародній арені.
Прогнозується, що до 2033 року загальна зібрана площа зернових повільно збільшуватиметься після різкого падіння у 2022 році та помірного відновлення у 2024-2026 рр.
Також очікується, що загальна площа олійних посівів зростатиме та може сягнути 11,9 млн га, що приблизно на 59% більше порівняно з відповідним середнім значенням у 2023-2024 рр.
Збільшення буде зумовлено в основному деокупацією землі та поступовим переходом до виробництва олійних культур на зміну зерновим. Незважаючи на те, що соняшник буде частково замінений ріпаком і соєю, він і надалі обумовлювати найбільшу частку загальних площ олійних культур – близько 7,4 млн га у 2033 р. Вища рентабельність олійних культур порівняно зі зерновими культурами в поєднанні зі зростанням попиту на корми з боку птахівництва значною мірою сприятиме цим тенденціям.
Незважаючи на відносну стабільність загальної площі зернових, площі окремих зернових будуть змінюватися. Найбільш суттєво зміниться площа збирання кукурудзи: з 37% площі у 2023 році до 46% у 2033 році. Кукурудза замінить пшеницю, площі якої скоротяться на 27% (до 5,3 млн га), порівняно зі значенням 2023 року. Як показано на малюнку 2, частка пшениці в загальній площі зернових скоротиться з 47% у 2023 році до 34% у 2033 році. Ячмінь є ще однією зерновою культурою, частка площі якої, як очікується, зросте до 16%, порівняно з 13% у 2023 році. Збільшення площ під кукурудзою пов’язане, серед інших причин, з адаптацією до зміни клімату. Порівняно з двома десятиліттями тому, тепер кукурудзу можна успішно інтегрувати в сівозміну та вирощувати в більшій кількості регіонів завдяки поширенню більш теплих середніх погодних умов на північ. Крім того, цьому зростанню сприяє вища рентабельність кукурудзи порівняно з пшеницею. Однак, незважаючи на зростання площ посівів ячменю та кукурудзи, їх значення не повернуться до довоєнного рівня через зменшення загальної площі зернових у зв’язку з переходом на олійні культури.
Очікується, що до 2033 року частка соняшнику в загальних площах олійних скоротиться з 65% у 2023 році до 62%. І навпаки, очікується, що частка ріпаку та площі зростуть з 15% у 2023 році до 20% у 2033 році. Під сою, як і під соняшник, частка площі трохи зменшиться з 20% у 2023 році до 18% у 2033 році. Очікується, що в абсолютному вираженні площі під усіма олійними культурами перевищать довоєнний рівень, а посіви ріпаку – майже вдвічі порівняно з 2023-2024 рр. (+85%).
Давайте детальніше розглянемо зернову групу культур та прогноз їх посівних площ. До 2033 року загальне виробництво зернових в Україні зросте на 41,6% (до 76,4 млн т.) порівняно з рівнем 2023-2024 років. Це збільшення пояснюється в основному зростанням виробництва кукурудзи (з 27 млн. т у 2023 році до 48,9 млн. т. у 2034 році), що є результатом значного розширення площ збирання та зростання врожайності, оскільки економіка відновлюється після потрясінь, спричинених війною. Очікується, що врожайність зросте завдяки вдосконаленню технологій, наприклад, наявності якісніших посівних матеріалів, застосуванню передових практик і збільшенню доступності добрив.
Крім кукурудзи, очікується зростання виробництва ячменю, жита та вівса. Зокрема, виробництво ячменю зросте до 7,3 млн. т (+50,5% порівняно з 2023 роком), виробництво жита – до 400 тис. т (+44,4% порівняно з 2023 роком), вівса – до 366 тис. т (+11,9% порівняно з 2023 роком). Таке зростання відбуватиметься в першу чергу за рахунок збільшення площ і підвищення врожайності.
Порівняно зі зміною площі збирання пшениці (-27%), зміна виробництва пшениці буде менш серйозною, зменшившись з 21,5 у 2016-2019 роках до 19,4 млн. т у 2030 році (-9,7%) через зростання врожайності. Так, до 2030 року очікується зростання врожайності до 5,1 ц/га, тобто на 24,4% порівняно з показником 2023 року (4,1 ц/га).
Незважаючи на зростання загального виробництва зернових, воно не повернеться на довоєнний (2021) рівень, досягнувши лише бл. 90% виробництва 2021 року. Єдиною зерновою культурою, яка перевищить рівень 2021 року, є кукурудза із зростанням виробництва на 16,2% порівняно з рівнем 2021 року.
Експорт зернових буде слідувати після післявоєнного відновлення виробництва та зросте з 44,4 млн. т у 2023 році до 59,4 млн. т у 2033 році. Зокрема, очікується, що експорт основних зернових культур, тобто пшениці та кукурудзи, збільшиться відповідно на 27,2% і 50,7%. Незважаючи на те, що виробництво не повернеться на довоєнний рівень до 2033 року, обсяг експорту перевищить рівень 2021 року в 51,0 млн. т на 16,5%, через зниження внутрішнього попиту внаслідок негативної демографічної тенденції. Основним фактором цього зростання є кукурудза, оскільки це єдина культура, експорт якої, як очікується, перевищить довоєнний рівень.
Прогнозується, що частка кукурудзи в загальному обсязі експорту зернових досягне 66,0%, тоді як очікується поступове зниження частки пшениці та ячменю. Рисунок 5 ілюструє зміни в обсягах експорту та структурі експорту зерна. Прогнозується, що імпорт зернових залишиться незначним протягом 2024-2033 років.
Таким чином, перспективи розвитку основних ринків сільськогосподарської продукції в Україні до 2033 року залежатимуть від здатності країни адаптуватися до глобальних економічних та кліматичних змін, впроваджувати інноваційні технології та зміцнювати зовнішньоекономічні зв’язки. Для забезпечення сталого розвитку аграрного сектору необхідно зосередитися на диверсифікації ринків, підвищенні ефективності виробництва та поліпшенні якості продукції. Врахування цих факторів дозволить Україні не лише зберегти свої позиції на світовому ринку, але й збільшити експортний потенціал.
